Консультація: «Міміка та жести у професійній діяльності вихователів дошкільних закладів»

Реформування системи освіти України пов’язане з глобальною інтеграцію у світовий освітній простір, упровадженням особистісно орієнтованої, гуманістичної парадигми, реалізацією розвивального професійного навчання та зумовлює підвищення вимог до професійного мислення педагога, характеристиками якого мають бути самостійність, гнучкість, рефлексивність, креативність, системність, критичність, відкритість тощо. Це дасть змогу успішно вирішувати як життєві, так і професійні завдання, створювати сприятливі умови для навчання, виховання, всебічного гармонійного розвитку дітей відповідно до запитів сьогодення.

Манери вихователя – це зовнішня форма його поведінки в соціумі: батьківському та педагогічному, дитячому колективах. Чим досконаліші ці манери, тим більша сила їх виховного впливу. Вихователь повинен впевнено володіти манерами, що відповідають нормам етикету на даному етапі розвитку людства.

Розглянемо деякі вимоги, які ставляться до манер вихователя:

1. Манери вихователя ґрунтуються на загальноприйнятих нормах поведінки людей цивілізованого суспільства.

2. Манери вихователятеля повинні бути природними й невимушеними. На це звертає увагу К.Д. Ушинський. Він говорить, що: „... не повинно бути штучності, навмисності. Природними та живими мають бути міміка і жести вихователя, вони повинні виражати непідробну зацікавленість у подіях, що відбуваються під час навчання”.

3. Манери педагога мають бути гуманістично спрямованими. Відомий лозунг медпрацівників “Не зашкодь” можна повною мірою віднести і до професії вихователя. Навіть погляд важить надто багато для дітей, щоб його ігнорувати. Вихователь не має права зашкодити психіці дитини ні поглядом, ні жестом, ні мімікою, ні словом. В.О. Сухомлинський вважає, що вихователю, перш ніж робити дисциплінарне зауваження дитині, треба лагідно доторкнутися до його плеча, чи покласти руку на голову, заглянувши в очі. Така поведінка вихователя буде воістину гуманна.

4. Манери вихователя повинні мати яскраво виражений особистісний характер. Особлива посмішка і жести, стиль спілкування, манери вітатись у кожного свої, тому така своєрідність і вабитиме дітей.

5. Манери вихователя мають бути естетично витриманими. Вихователь не може нехтувати естетикою свого зовнішнього вигляду.

6. Поведінка вихователя має бути емоційно стабільною, оскільки дошкільники дуже чутливі до зміни настрою, почуттів. Педагогу варто ознайомитися з прийомами аутотренінгу та використовувати їх з метою вмілого керування власними емоціями та фізичним станом свого організму. Доречно застосовувати і деякі прийоми системи К.Станіславського, наприклад, прийом зняття „м’язового затиску”.

7. Лінія поведінки педагога має йти від дітей. Життя вихователя вимагає миттєвого реагування: то потрібно бути лагідною, ніжною, співчутливою, то твердою, суворою, непохитною, то терплячою, або навіть непомітною людиною. Все це варто виразно демонструвати своєю поведінкою.

8. Вихователь не повинен приховувати задоволення від своєї роботи, від спілкування з дітьми – радіти перемогам своїх вихованців.

9. Манери вихователя мають визначатися творчістю, що найчастіше

проявляється у нестандартних ситуаціях. Схильність до імпровізації, прояв інтуїтивних здібностей допомагає співвідносити власну поведінку з обставинами і адекватно поводитись, знаходячи доречні засоби вербальної та невербальної комунікації.

10. Поведінка вихователя має бути дещо розкутою (в розумних межах), що дозволяє привернути до себе вихованців. Нерідко дітей переводять до розряду „важких”, саме через невміння чи небажання вихователя переступити бар'єр, що відділяє його від вихованця. Звичайно, про панібратство не може бути й мови, але порушити „стіну холодності” між собою і дітьми варто.