Сюжетно рольова гра — школа моралі для дитини дошкільного віку.

Гра як ефективний засіб соціалізації дитини

У ході соціально-історичного розвитку людства гра набула величезного значення для формування особистості дитини та оволодіння нею досвідом взаємодії з навколишнім світом.

Саме гра є засобом підготовки дитини до «дорослого» життя, її соціалізації, морально-етичного виховання.

В грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості, взаємозв'язки з іншими тощо.

За допомогою гри дитина оволодіває:

усією системою людських взаємин – спочатку на емоційному, а потім на інтелектуальному рівні;

способами практичної і розумової діяльності; великим діапазоном людських почуттів;

поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;

морально-етичними нормами, виробленими людством.

Недарма Василь Сухомлинський порівнював гру з великим світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ.

Якщо у реальному житті дошкільники здебільшого орієнтовані на спілкування з дорослими, то у грі вони взаємодіють насамперед одне з одним. На поведінку дошкільників впливає як партнер по грі – його ставлення до ігрового завдання, інших учасників, так і сама ігрова діяльність, яка потребує від дітей спрямованості одне на одного й актуалізує у них морально-етичні норми взаємодії.

Взаємодія з однолітками є одним з важливих чинників для формування морально-етичних рис особистості, оскільки така взаємодія не лише сповнює життя дітей новими враженнями, але й є джерелом їхнього власного соціального досвіду. Вона впливає на розвиток подальших стосунків малюків з людьми, які їх оточують. Так, уже з двох років діти вступають у соціальні стосунки між собою: спілкуються одне з одним на зрозумілій для них мові слів і жестів, діляться іграшками, проявляють співчуття, якщо товариш упав або забився тощо. Разом з тим, діти раннього віку граються поряд, бо ще не вмі-ють гратися разом. Намагання вступити у взаємодію з ровесниками часто закінчуються невдачею: діти штовхаються, смикають одне одного за волосся, відбирають іграшки. Це зрозуміло, адже малюки ще не вміють погоджувати свої дії з діями інших. Але якщо навіть одна дитина починає виконувати елементарні ігрові дії, наслідуючи дорослих, то й інші діти починають цікавитися ними.

З огляду на ці особливості малюків дорослим необхідно створювати умови для формування у дітей раннього віку доброзичливих стосунків з ровесниками, уміння входити в контакт з однолітками, виявляти емоційно-позитивні дії щодо інших дітей.

Разом з тим, педагог має пам'ятати, що безпосередній вплив на дитину з його боку, безумовне і бездумне підкорення дитини вказівкам дорослого не сприяють виробленню у неї навичок морально-етичної поведінки. Такі навички формуються лише тоді, коли діти дошкільного віку самі обирають тему гри, розгортають її сюжет, керуючись власним досвідом, реалізовуючи у грі прагнення долучитися до життя дорослих. У грі діти з власної ініціативи вступають у різні контакти між собою, здебільшого самостійно будують свої стосунки. Якщо ігрова діяльність дитини є вільною і невимушеною, такою, що вийшла за межі тиску з боку дорослих, ігрові відносини виступають у ролі добровільних тренувань, шляхом яких дитина засвоює морально-етичні норми поведінки.

Саме створюючи умови для виникнення гри, у процесі якої дитина без прямих педагогічних впливів засвоює норми людських взаємин, моральні цінності, вихователь найбільш ефективно впливає на процес формування морально-етичних рис особистості.

Школа довільної поведінки

Однією з характерних особливостей сюжетно-рольових ігор є довільність ігрових дій. Як зазначав психолог Лев Виготський, у грі діти діють шляхом найменшого опору, тобто роблять те, чого їм найбільше хочеться.

У той самий час вони навчаються діяти шляхом найбільшого опору, оскільки підкорення правилам і відмова від імпульсивної поведінки у грі — шлях до максимального задоволення. Виконуючи прийняті ролі, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, підкорюються обумовленим роллю правилам поведінки. Отже, щоб задовольнити головне бажання — діяти як дорослі, дітям необхідно підпорядкувати свою поведінку правилам, дотримуватися яких вони мають відповідно до своїх ролей у грі. Саме під час такої, вільної від усякого тиску діяльності поведінка дітей зазнає істотної перебудови: вона стає довільною. Під час виконання ролі зразок поведінки, закладений у ній, стає одночасно еталоном, з яким діти порівнюють власну поведінку і контролюють її. Таким чином, у грі діти виконують одночасно дві функції: грають свої ролі та контролюють свою поведінку. Не зважаючи на те, що у дошкільників функція контролю ще недостатньо міцна і потребує заохочення з боку учасників гри, ми все ж уже можемо спостерігати її зародження у грі що й дає змогу вважати гру школою довільної поведінки.

Довільність активності дітей у грі проявляється у самостійному виборі теми гри, у плануванні її ходу, у виборі засобів для здійснення ігрового замислу, в узгодженні своїх дій з діями однолітків, у виявленні зусиль під час переборювання труднощів тощо.

Педагогу слід втручатися у гру дітей лише тоді, коли він спостерігає чиєсь недбале ставлення до іграшок, грубе поводження з товаришами по грі тощо. Адже такі дії дітей не сприяють засвоєнню ними морально-етичних норм і потребують корекції.

Чинник засвоєння морально-етичних норм

Дітей дошкільного віку надзвичайно приваблює світ дорослих. Однак неможливість включитися в «доросле життя» спонукає їх реалізувати свої інтереси через різноманітні сюжети рольових ігор.

Дошкільники розігрують знайомі події, учасниками яких вони могли бути або які вони могли спостерігати у сім'ї, групі дитячого садка, у дворі чи на дитячому майданчику, а також сюжети художніх творів, фільмів та мультфільмів.

Таким чином діти реалізують у грі свої знання та уявлення про життя. Це може бути правильна чи викривлена інформація, мрії, сподівання, жахи і навіть болісні спогади.

Але будь-який сюжет завжди містить у собі інформацію про діяльність людей, їхні вчинки, поведінку, що й зумовлює виховне значення як сюжетного аспекту гри, так і самої ролі. Діти, беручи на себе ролі дорослих, творчо відтворюючи в ігровій діяльності їхнє життя та діяльність, моделюючи ті стосунки, які вони спостерігали, активно оволодівають морально-етичними нормами життя у суспільстві.

За твердженням Лева Виготського, у грі діти щохвилини відмовляються від своїх швидкоплинних бажань на користь виконання взятих на себе ролей. Розігруючи певні ролі, діти самі виділяють ті правила і норми поведінки, які чинні в їхньому оточенні, і роблять їх правилами власної ігрової поведінки, намагаються втілити у грі ту поведінку, яку вони прийняли за зразок.

Оскільки головною складовою ігрової ролі є норми поведінки, властиві дорослим, під час гри діти потрапляють у світ правил і норм людських стосунків, які стають джерелом морально-етичного розвитку самих дітей.

Визначальними для вибору не лише сюжетів, але й, насамперед, змісту гри є соціальні умови, в яких зростає дитина. Діти відображають в іграх своє розуміння суспільних ролей і стосунків. Так, з власного досвіду, вони знають, що відбувається в їхніх сім'ях: хто готує їжу, хто прибирає, хто ходить на роботу; як поводяться члени родини – спокійно розмовляють чи сперечаються, сваряться, ображають одне одного. У грі кожен з учасників може стати «добрим» татом або таким, який сварить своїх дітей. Приймаючи роль дорослого, дитина тим самим бере на себе відповідний спосіб поведінки, властивий цьому дорослому. Саме тому в іграх морально-етичні норми засвоюються дитиною природно, без особливих пояснень або тиску з боку дорослих.

Звичайно, у реальному житті чи в телевізійних передачах діти бачать не лише хороших людей і хороші вчинки. Тому не дивно, що іноді героями дитячої гри можуть стати п'яниці, хулігани, бандити... У такій грі не може бути й мови про засвоєння морально-етичних норм. Зважаючи на те, що ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, педагогам потрібно бути уважними щодо ігор, що їх обирають діти, оскільки вигадана дітьми гра може зовсім не збігатися з виховною метою. І хоча ініціатива вибору гри має належати дітям, завдання вихователя – тактовно відволікти їх від недоречної гри, зацікавити іншою темою. А головне, за допомогою героїв книжок, мультфільмів, на власному прикладі викликати у дітей негативне ставлення до поганих звичок, нечесних вчинків, безкультур'я, щоб їм самим не хотілося відображувати цей досвід у грі.

Суспільні стосунки: реальні та ігрові

В ігровій діяльності дітей існують дві форми суспільних стосунків: реальні, що виникають між дітьми у процесі гри, та ігрові, які діти відтворюють, керуючись взятими на себе ролями чи правилами гри.

Реальні й ігрові стосунки тісно пов'язані, але не тотожні. Іноді сюжет гри відзначається високоморальною рольовою поведінкою, однак моральний рівень реальних взаємин дітей у грі – невисокий. Діти можуть ображати одне одного, сваритися через атрибути, невиконання кимось правил гри тощо. Як показали психолого-педагогічні дослідження, гра не виконує свого призначення зі збагачення морально-етичного досвіду щодо.

Тих дітей, які на фоні динаміки ігрових дій і подій недостатньо виділяють для себе партнера по грі, не беруть до уваги сферу його потреб, бажань і переживань. Тому педагогу слід заохочувати дітей до доброзичливих стосунків у грі, формувати у них розуміння, що саме так можна отримати найбільше задоволення від гри.

Реальні стосунки, що виникають між дітьми у процесі гри, залежать від рівня сформованості у дітей таких «якостей суспільності», як доброзичливість, повага й уважне ставлення одне до одного, взаємодопомога, співчуття, відповідальність, тобто якостей, які забезпечують відповідний морально-етичний рівень спілкування. Без цього неможливо домовлятися у грі, розподіляти ролі, обмінюватися інформацією, планувати спільну діяльність. У грі діти легше налагоджують контакти між собою, поступаються одне одному, підпорядковують свої дії спільним інтересам. Тому педагог має створювати умови, які сприяли б пробудженню у дітей в процесі гри почуттів симпатії, поваги до товаришів, задоволення від турботи про інших тощо. Саме така гра є школою моралі, оскільки сформовані в ній моральні якості впливають на поведінку дітей у реальному житті. Отже, щоб гра, насамперед сюжетно-рольова, дійсно стала для дітей школою моралі, причому моралі не уявної, а реальної, якою керуються у своїх діях, педагогу потрібно пам'ятати і враховувати у своїй роботі, що:

- цінність тієї чи тієї гри визначається тим, які форми суспільної поведінки вона прищеплює, які моральні якості дітей активізує;

- гра має розв'язувати загальновиховні завдання, серед яких першочерговими мають бути завдання морально-етичного виховання і розвитку, формування суспільних якостей дітей;

- на перший план у грі треба висувати не дидактичну мету, а засвоєння морально-етичних норм спілкування, поведінки людей;

- гра має викликати позитивні емоції та переживання; « ролі, які обирають і виконують діти, мають бути сповнені морально-етичним змістом;

- під час гри діти повинні постійно орієнтуватися на своїх ровесників, сферу їхніх потреб і переживань.

Позитивні почуття – запорука розвитку морально-етичних якостей дитини

Поведінка дітей залежить не лише від сюжету гри, ролей, які вони виконують, або від рівня розвитку «якостей суспільності», але й від того, наскільки діти задоволені грою.

Для розвитку морально-етичних якостей важливо, щоб почуття, які переживають діти під час гри, були позитивними.

Викликані змістом гри благородні почуття і прагнення не повинні руйнуватися егоїстичними мотивами, образами, несправедливими діями окремих її учасників. Щоб запобігти негативній поведінці дітей під час гри, слід ознайомити їх з правилами чесної гри. Варто наголосити: знання дітьми цих правил важливе, але не менш, а то й більш важливим є розуміння необхідності їх дотримання. Тому насамперед завдання педагога полягає у формуванні у дітей потреби дотримуватися правил чесної гри.

Моральні почуття дошкільників формуються в нерозривній єдності з етичною поведінкою.

Розвиток почуття поваги до старших органічно пов'язане із завданням виховання культури поведінки дітей по відношенню до оточуючих. Склад звичок культурної поведінки значно збагачується: діти освоюють правила поведінки в громадських місцях (у транспорті, на вулиці, в бібліотеці і т. п.), у різних ситуаціях спілкування (зі знайомими і незнайомими людьми). Виховується звичка бути завжди ввічливим, готовність активно проявляти турботу про старших і молодших, дбайливо ставитися до результатів праці дорослих, до їх діяльності. Триває формування культури мовлення, моральних якостей (правдивості, чесності, скромності). Важливим завданням виховання поведінки старшого дошкільника є формування колективних взаємин з однолітками. Колективні взаємини - це комплекс взаємопов'язаних компонентів. Найважливіші з них - товариськість і гуманне ставлення до однолітків, співробітництво та вміння колективно планувати діяльність, організованість і культура спілкування. У зв'язку з цим рішення задачі формування колективних взаємин пов'язано із здійсненням завдань виховання стійких доброзичливих стосунків у дитячому колективі, культури спілкування, організованого поведінки.