/Files/images/2016-2017_nr/326973-svetik.jpgДИТЯЧІ СТРАХИ: ЗА І ПРОТИ.

Немає людини, яка б ніколи не переживала б цього почуття. Стурбованість, тривога, страх – такі самі невід’ємні емоційні вияви нашого психічного життя, як радість, захоплення, гнів, подив, смуток.

Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може прорватися в майбутнє людини і тероризувати її все життя.

Це почуття входить у наш розум так нечутно, що ми не усвідомлюємо, як зазнаємо його згубного впливу. Навіть незначний страх руйнує емоційний стан, як крапля чорнила в склянці води змінює її забарвлення. Якщо тонкий струмочок страху не зупинити, утвориться русло, яким потечуть і наші думки, і наші почуття.

Проте, слід зазначити: страх, як і інші приховані переживання ( гнів, страждання), не є однозначно шкідливими. Будь-яка емоція виконує конкретну функцію і допомагає дитині та дорослому орієнтуватися в навколишньому предметному й соціальному середовищі, захищає нас від зайвого ризику, коли ми, наприклад, переходимо вулицю, чи під час походу в гори. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від можливого травматизму. Отже, позитивна функція страхів полягає у забезпеченні самозбереження людини. Проте цим, на жаль, їхній позитивний вплив обмежується.

Щоб допомогти дитині звільнитися від страху або не допустити його виникнення, батьки повинні знати причини, що зумовлюють це почуття.

ВИЗНАЧАЮТЬ КІЛЬКА БЛОКІВ СТРАХІВ:

1. Страхи, спричинені афективним компонентом через набутий досвід переживання страху, як почуття, а саме: переляк, афект страху, невдачі.

2. Страхи, зумовлені гностичним компонентом через недостовірність або відсутність знань про навколишні об’єкти предметного світу, страх перед невідомим (стихією, тваринами, незнайомою людиною).

3. Страхи, зумовлені психомоторним компонентом, а саме: досвідом невдалої дії, неправильного руху, що призвели до переживання страху перед висотою, різкими рухами, втратою рівноваги.

4. . Страхи, спричинені візуальним компонентом на основі рефлексу «Що таке?» (страх різкого звуку, грому, блискавки, грюкання в двері).

За походженням страхи поділяються на: НАВІЮВАНІ, ОСОБИСТІСНО ЗУМОВЛЕНІ ТА СИТУАТИВНІ.

Навіювані виникають у дитини під впливом чи неусвідомленим впливом дорослих на дитину.

Причини навіюваних страхів: залякування (жартома чи навмисно), фізичне покарання, примус їсти або робити гігієнічні процедури, приниження особистої гідності, висміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за сина чи доньку все роблять батьки. Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням; перед неуспіхом у діяльності; страх бути взятим та кпини.

Наслідком жартівливого чи свідомого залякування дитини є те, що вона починає боятися лікаря, уколів, вигаданих істот. На жаль, залякування як простіший спосіб впливу на малюка дорослі використовують надто широко й бездумно, не бажаючи дитині зла.

Отже, батьки – не тільки об’єкти любові та ненависті дитини, а й причина виникнення у неї страхів. Це буває тоді, коли батьки демонструють неприйняття малих, не виявляють до них теплих почуттів, тобто за авторитарного та гіперсоціального типів спілкування дорослих з дітьми.

Особистісно зумовлені страхи виникають через невдоволення життєво важливих для повноцінного розвитку особистості потреб. Це можуть бути думки про свої вади (деривація потреби дошкільняти вірити, що він гарний): відсутність упевненості малого в любові батьків до нього, розлука з значимим дорослим. Діти, яким притаманні ці види страхів, бояться засинати, залишаючись у темному приміщенні, бояться бути без дорослих вдома, захворіти. Особистісно зумовлені страхи дуже складно усунути.

Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, військові дії, фізичні покарання, поведінка п’яних батьків, мультиплікаційні фільми чи казки з жахами, присутність дитини на похороні. У таких випадках страх виникає як вияв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи залишають відбиток у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини. Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити переляк.

Від нормального ставлення батьків до дитини, від відсутності в них невротичних рис та характерологічних відхилень часто залежить нормальне життя дітей, необтяжене негативними емоціями.

АНКЕТА ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ СТРАХІВ У ДОШКІЛЬНЯТ (за Т.Носовою, А.Побережною).

Чи помічали ви, як часто у вашої дитини простежуються такі прояви:

1. Дитина сама хоче зробити те, що пропонує їй дорослий, і водночас відмовляється від цього саме тому, що це їй запропоновано (негативізм) ?

2. Дитина будь-що наполягає на виконанні свого бажання (впертість) ?

3. Домігшись виконання одного свого прохання, дитина одразу висуває нову вимогу й знову наполягає на її виконанні (вередування) ?

4. Дитина протестує проти людини чи норми виховання, встановленої для неї?

5. Егоїзм.

6. Деспотизм.

7. Ревнощі.

8. Енурез.

9. Заїкання.

10. Чи має ваша дитина звичку падати на підлогу, щоб домогтися свого, протестуючи з якогось приводу?

11. Чи є вашої дитини тенденція до самостійності?

12. Чи спокійно спить ваша дитина?

13. Чи помічали ви, що ваша дитина конфліктує з людьми, які її оточують?

14. Ваша дитина ставиться до обох батьків однаково чи до когось проявляє більшу прихильність?

Звільненню від страхів сприяють спостереження дитини за тим, як у подібних ситуаціях поводяться інші люди, як вони діють з «небезпечними» об’єктами. Спостереження здійснюються в реальних життєвих ситуаціях; під час перегляду кінофільмів, розглядання ілюстрацій у книжках тощо. Динаміка поліпшення стану дітей, які бояться тварин, виражається у русі від простого привітання з твариною до годування, а з часом – і гри з нею.

Можна запропонувати дошкільникові уявити найбільш стресогенну для нього ситуацію на свій стан паніки, а потім надати йому можливість пережити схожу ситуацію в реальному житті. Як правило, вона вже не здається дитині такою страшною, як до того. Так поступово формується відчуття своєї спроможності впоратися зі складною ситуацією за наявності спеціальних навичок поведінки.

Ефективним засобом звільнення від страхів – є їх малювання.

Не варто боятися оживити в пам’яті дитини страхи, оскільки це – одна з важливих умов їх повного усунення. Гірше, коли страхи живуть у свідомості дитини приховано: вони можуть ожити у будь-якій емоційній ситуації. Проте це не означає, що страх можна і треба вибивати з дитини силою. У таких випадках результат може виявитися протилежним.

Страхи можна малювати олівцями, фломастерами, фарбами. Олівці дають можливість деталізувати зображення, сконцентрувати увагу на деталях і водночас залишити право спостерігати небажане.

Якщо дитина запитає, як малювати той чи інший страх, можна пояснити їй це. Наприклад, страх самотності зображується через малювання себе самого і всього того, чого дитина боїться, коли залишається сама; страх нападу відтворюється через агресивні дії людей або тварин; страх захворіти – через зображення лікарні, її атрибутів, ліків, мікробів тощо; страх запізнитися – фігурою, що поспішає, годинником, транспортом, на який не встигнеш тощо; страх темряви – затушованим зображенням кімнати, силуетів, різних фантазій; страх висоти – горою, високою будівлею, глибини – колодязем, ущелиною, страх води зображується водою, вогню – вогнем, крові – кров’ю.

Орієнтовні теми для малювання: «Мій поганий сон», «Неприємні фантазії», «Сам удома», «Поганий настрій», «Неприємний випадок», «Образа». Зрозуміло,що теми можна варіювати залежно від вікових, індивідуальних, статевих особливостей дітей, а можна задати лише загальний напрям – «Малюємо свій страх», не вказуючи ситуації.

Завершуюється процес малювання індивідуальною бесідою з дитиною, у процесі якої вона вербально озвучує малюнок, інтерпретує події та розповідає про учасників. Це допомагає звільнитися від страху, відсторонено, ніби збоку подивитися на нього, проаналізувати його як реальний чи удаваний, знайти йому пояснення і разом з дорослим віднайти спосіб звільнитися від нього, виробити прийом самоповаги.

Кiлькiсть переглядiв: 0