/Files/images/2014_2015_nr/1.jpegЗапобігання дисграфії у дітей дошкільного віку

Дитина йде до школи. Готуючи її до цієї значущої події, дорослі намагаються зробити все можливе, щоб полегшити адаптацію до навчання. Адже перший навчальний рік стане для неї вирішальним, сформує ставлення до себе, до своїх можливостей і до школи загалом. Однак подеколи батьки звертають увагу на недосконалість мовлення та вади зву-ковимови сина чи доньки лише за місяць-два перед школою на консультації у логопеда. Логопед у стислий термін загалом ліквідує вади звуковимови, але короткочасної спеціальної роботи замало, аби поставлені звуки стали для дитини органічними, рідними. Тому їх треба автоматизувати, а головне — навчити диференціювати, відрізняти їх від подібних, правильно "чути" і сприймати. Промине літо, і першокласники з надією та радістю стануть на шкільний поріг. Що чекає на них у школі: легке, приємне навчання й задоволення від нього чи перші труднощі? Чому в декого з дітей бажання вчитися поступово зникає?

Перша літера, перше слово. Першокласники починають самостійно писати. Слово, яке диктує учитель, звучить лише частку секунди, й дитині складно за коротку мить вловити чергування фонем, їхню чітку послідовність. Тож і з'являються в зошиті помилки, які деякі батьки мають за дитячу неуважність, за невміння слухати пояснення або ж за недбале ставлення до роботи. Якщо ці помилки систематичні, стійкі, то це може бути дисграфія — порушення письма, яке спостерігається у значної кількості учнів початкових класів. Дисграфія істотно перешкоджає дитині засвоювати грамоту, а згодом — граматику рідної мови. Підґрунтя ж порушення письмової мови заклалося ще в дошкіллі, якщо формуванню усного мовлення не приділялася належна увага.

Існує чимало методик раннього виявлення схильності до порушень читання та письма у дошкільнят та учнів-першокласників. Найпростіші вправи, пропоновані в цих методиках, можна застосовувати під час обстеження дітей і як елемент гри-заняття. Наприклад, такі:

1. Проговорювання низки взаємопов'язаних слів:

а) у вигляді відповідей на запитання (назвати дні тижня, пори року);

б) у вигляді повторень без зміни послідовності (повторення кількох цифр чи слів).
Діти старшого віку можуть відтворити сказане й у зворотному порядку.

2. Відстукування ритмів із довгими та короткими інтервалами. Прості ритми (! !!; ! !!!; !! !!) після правильного повторення ускладнюються (! !! !!; !! !!! !; !! !!! !!).

3. Вправи на переключення рухів. Дорослий демонструє спочатку прості рухи (долоня — кулак), які при правильному повторенні їх дитиною ускладнюються (долоня — ребро — кулак).

До дисграфічних помилок належать: пропущені голосні та приголосні у слові: читає — чтє, молоко —млко; літери, написані у дзеркальному відображенні або з неправильно орієнтованими елементами: село — эело, дуб — буд, буб\ переставлені склади: мацатикап, скорочення чи, навпаки, подовження слів; невміння застосовувати на письмі деякі правила граматики. Та особливо турбує те, що учні часто не розрізняють на слух фонеми рідної мови.

Здавалося б, таких помилок не має бути, позаяк більшість дітей приходить до школи з правильною звуковимовою. Проте не в усіх майбутніх школярів своєчасно формуєтьсяфонематичний слух. А це є однією з причин появи дисграфічних помилок. За даними фахівців, у 10% дітей спостерігаються порушення щодо слухової диференціації звуків.
Дитині важко розрізнити дзвінкі та глухі, шиплячі та свистячі приголосні, а відтак на письмі з'являються заміни: Діти — діди; брати — бради; бабуся — бапуся.

Водночас у таких учнів констатують бідність словникового запасу, слабкі можливості щодо словотворення, труднощі з орієнтуванням у конструкції речення, тексту. Діти не вживають великої літери на позначення початку речення; всі слова в реченні пишуть разом; не ставлять крапку та інші розділові знаки. Подеколи вони не відчувають наголошеного Голосного в слові й не можуть дібрати інше слово для перевірки; припускаються помилок у вживанні подібних за звучанням приголосних: пиріг ([г] чи [х]?), вибігти — ([г] чи [х]?); у написанні прийменників та суфіксів; в узгодженні прикметників з іменниками уроді, числі та відмінку; іменників із числівниками.

Дошкільний вік найсприятливіший для виявлення та усунення вад мовленнєвого розвитку, які в подальшому призводять до певних проблем. Тому слід якомога раніше розвивати у дітей увагу до власного мовлення, вміння орієнтуватись у рідній мові, слухати й чути її.

Передовсім вихователі та батьки мають звернути увагу на те, чи відчуває дитина відмінністьміж твердими та м'якими, глухими та дзвінкими приголосними. Слід привернути її увагу до цього, посилити самоконтроль над кінестетичними та слуховими відчуттями. Нехай вона навчиться розрізняти значення слів: мишка — миска, дім— дим, рак — лак, коза — коса тощо; промовляти, як дзижчить комар (з-з-з), гуде жук (ж-ж-ж); упізнавати слова, в яких "живе" жук, а в яких — комар: з-зайчик, ж-жо-лудь, коз-за, їж-жак, спочатку виділяючи голосом потрібні звуки.

У грі можна виявити, чи правильно визначає дитина наявність звука у слові: плескає у долоні чи піднімає руку, почувши заданий звук (ш, ч, р ... ) у словах чи реченнях. Серед вимовлених слів мають бути такі, в яких є заданий звук, і слова без нього. Дитина може й сама пригадати слова із потрібним звуком у грі-змаганні "Хто назве більше слів?".

Мовленнєве недорозвинення часто-густо супроводжується загальною моторною недостатністю, яка позбавляє дитину змоги вільно орієнтуватись у просторі. Тому слід щодня включати в ігри та завдання на занятті елементи вправ на розвиток загальної та спеціальної моторики. Загальну моторику варто розвивати не лише на фізкультурних заняттях, під час рухливих ігор, логоритміки, а й у рухливих іграх з інтелектуальним навантаженням. (Можна скористатися зразками та схемами таких ігор, уміщуваних у журналах "Дошкільне виховання", "Палітра педагога", або ж створити їх самостійно).

Запобіганню дисграфії сприяють також підготовка руки дитини до письма, розвиток дрібних м'язів п'ясті. Помічено: дитина з недостатньою координацією рухів пальців рук пізніше навчається говорити, гірше малює, не встигає на уроках праці та фізкультури. Тому так важливо своєчасно починати розвивати цю якість (іще в дитячому садку) й удосконалювати її протягом усього періоду навчання у початкових класах школи.

Перевірити пальцеву спритність допоможуть деякі нескладні тести та вправи.
♦ Сядьте за стіл навпроти дитини, накрийте її долоню своєю і попросіть показати на вільній руці той палець, якого ви торкаєтеся. Трирічна дитина правильно визначає великий палець; п'ятирічна — великий та мізинець; шестирічна — вільно розрізняє великий палець, мізинець та вказівний. За даними зарубіжних авторів, невміння розрізняти пальці прогнозує майбутні труднощі у читанні та письмі.
♦ Для тренування пальців, розвитку п'ясті вельми корисні такі вправи: нанизування намистинок, кульок на нитку; шнурування; зав'язування бантиків; застібання ґудзиків; вирізування ножицями; ліплення з пластиліну; малювання та штрихування олівцями.
З огляду на те, що у зазначеної групи дітей порушені просторові, зорові та слухові уявлення, відповідна корекційна робота запобігає дисграфії у дошкільнят та молодших школярів.
♦ Для розвитку зорового та просторового сприйняття, координації пальців рук доцільно пропонувати дітям: домальовувати деталі, яких не вистачає (спочатку до малюнків, а потім до літер — малювати контури предметів однією лінією, не відриваючи олівця від паперу.

Наймолодшим знадобляться ігри-вправи з пальцями без мовного супроводу. Наприклад:

"Пальчики вітаються" , кінчик великого пальця правої руки по черзі торкається кінчиків вказівного, середнього, безіменного пальців та мізинця.

"Оса" вирівняти вказівний палець правої руки й крутити ним. Цю саму вправу виконати лівою рукою; обома руками.

"Зайчик": витягнути вгору вказівний та середній пальці, а інші папьці з'єднати в кулак. Ускладнення — "Зайчик грає на барабані": безіменним пальцем і мізинцем дитина стукає по великому пальцю.

"Чоловічок" (мал. 6): вказівний та середній пальці правої руки "бігають" по столу. Це саме — лівою рукою; обома руками.

"Окуляри" : утворити два кружечки з великого та вказівного пальців обох рук, з'єднати їх.

Так, поступово змінюючи та ускладнюючи ігри-завдання, дорослі разом із дітьми ступають сходинками до успішного навчання у школі. Батьки мають учитися поважати та цінувати навчальну діяльність своєї дитини, уважно ставитися до неї, помічати щонайменші успіхи в оволодінні певною навичкою. Це особливо важливо для тих дітей, які з якихось причин гірше, ніж їхні однолітки, засвоюють читання та письмо. Здебільшого вони не можуть оволодіти правильним написанням літери чи слова не з лінощів, а внаслідок об'єктивних причин та обставин. Завдання дорослих — виявити ці обставини й допомогти дитині подолати їх, щоб забезпечити поступове просування її до поставленої мети.

Кiлькiсть переглядiв: 0